Не знаю, наскільки ви знаєте базу, на якій побудован увесь веб, але ASCII — це досі основа з основ. На щастя епоха кембрійського вибуху кодувань із latin1, koi8-u, cp1251 та всього іншого хламу вже пройшла і майже всі текстові дані (наприклад, веб-сторінки) сьогодні літають закодовані в UTF-8. UTF-8 дуже цікаве кодування, яке на відображення 1 символу може використовувати різну кількість байт — практично для нас це значить, що чим пізніше символ доданий, тим більше байт він займає. Тож на самому початку UTF-8 — це 1-в-1 американський стандарт кодування латинської абетки, цифр та символів ASCII.

Це все працює дуже просто, кожен символ закодований якимось числом (вибачте, що пояснюю такі основи, але це важливо для подальшої думки). Наприклад, символ пробілу закодований числом 32, а перевод рядку — числом 10. Так от, історично склалося так, що великі латинські літери йдуть перед маленькими, тому літера A - це 65, а літера a - це 97. Це дуже легко перевіряється все в тому ж пайтоні, запустіть в його шелі ord('A') і побачите самі.

Так от, зазвичай зараз сторінки віддаються з html-тегами, написаними маленькими літерами. А у 90-ті було навпаки, чому так? Ну бо тоді з модемами на 14400 бод (якщо пощастило) економили кожну краплю, тому менші числа авжеж були дуже в нагоді, а потім всі розлінилися і перестали економити. 😅

Тож якщо вам хочеться трошки зменшити розмір своїх сторінок, можна перевести всі теги у верхній регістр. Наскільки воно допоможе — залежить, авжеж, від вашої сторінки. Пишіть, що у вас виходить! А заодно поширюйте пост, бо нинішні тенденції не звертати увагу на перформанс самі себе не переборять. 👍