Збираюся зробити вам боляче, на кшталт того, що язик відпочиває на піднебінні, тільки значно гірше. Read on, коли готові. 😁

Сакади (від французького saccade; «ривок», «поштовх») — швидкі, суворо узгоджені рухи очей, що відбуваються одночасно і в одному напрямку.

каже нам Wikipedia. Але ця стаття дуже академічно написана, тож висновки з неї зробити дуже складно. По факту сакади — це те, як ми переводимо очі, в будь-яких випадках. Ну типу з одного предмету на інший, з одного рядка книжки на інший, ну й все інше. Ну ви знаєте (а якщо ні, знайдіть поруч людину і подивіться, як стрибають очі).

Чому воно так стрибає замість плавно переводитися — зрозуміти зараз простіше, ніж будь-коли, бо ми всі вже побували операторами відео, і знаємо, що або ти камеру (телефон) ведеш дуже повільно і плавно (панорамування), або якомога різкіше — а ще краще вирізати цей шматок і просто змінити кадр.

Оце “вирізати цей шматок” і роблять наші очі, вони тупо перестрибують з одного на інше, не показуючі нам проміжний рух. Але ж воно не миттєво відбувається, а ми наче не бачимо “завмирання” старої картинки, то що ж нам транслюється, доки відбувається сакада? Заради цього весь пост! Нам транслюється — 🥁 увага 🥁 — фантазія!

Причому транслюється вона нам заднім числом. Наші мізки якби “вимикають” сприйняття, а потім, після зупинки ока, додають фантомний спогад про те, як ми бачимо нову картинку вже якийсь час. Причому це падло доволі розумне, щоби навіть генерувати більш-менш натуральні рухи — люди в наших очах не стрибають ривками, машини їдуть як їхали, годинники — ті що зі стрілками — йдуть наче нормально.

То як же довести собі, шо ми всі ловимо галюцінації нон-стоп? Беремо будь-який ненатуральний рух: блимаючий світлодіод, секундна стрілка, яка рухається рвучко (а не плавно). Знаєте, як світлодіод довго горить, перед тим як почати блимати, коли на нього дивишся? Це воно і є!

Так от, виходить, що мало того, що пам’яті довіряти не можна, бо вона іноді схильна додумувать, так і очам теж не можна, бо вони, буває, бачать неіснуючє.