Колись давно читав на Quora одкровення одного чувака про те як він став дурним (у сенсі тупим, а не навіженим). Якщо коротко, то там він розповідає, що йому прийшлося скоротити кількість одночасних проєктів, навчитися занотовувати, і перестав читати комікси та НФ. Натомість став більш розслабленим і більш щасливим. А потім врачі знайшли причину — забиті артерії — і він наче повернувся до "розумного" життя. :)

Ну і типу така картиночка, в цілому окей: ти можеш менше, але зате й непокоїшся про все менше. Але ось тут Ден Луу запостив іншу історію, з дещо менш веселою перспективою.

Хвороба ще ця, лихоманка Західного Ніла, теж гівно рідкісне — заражаєшся від москіта, у 80% навіть не помічаєш, а може бути висока температура, головний біль, блювота, або навіть енцефаліт чи менінгіт, а одужання займає від тижнів до місяців. Порятунку немає, окрім того, щоб не давати себе кусати тим виблядкам.

Так он, чувак від цього жаху став дурнішим, і процес відновлення зайняв 5 років. П'ЯТЬ. 😡 Каже, що це поглибило його депресію, і фільми з книжками не розважали, і відчуття власної смертності не залишало. Така собі перспективка.

Я чому так звертаю увагу на все це: перехворів на коронавірус у січні, і результати не такі яскраві, але увесь лютий було екстремально складно взагалі працювати. Погіршує ситуацію те, що в мене немає можливості перейти у стан, коли мені хтось видає завдання для роботи, а самому вирішувати, що робити, було на грані неможливості. Тільки наявність якихось дедлайнів змушувала рухатись — якщо десь горить, то інші речі відкладаєш і це зменшує навантаження.

Може вже краще, все ж таки 3 місяці пройшло, але я точно значно раніше здаюся, коли занадто багато подразників навколо — а з дітьми це не складно. :) Тому я досі в сумнівах, чи то мене війна прибила, чи то відголос від ковіду. Але маю надію, що воно швидше минеться, вже наче потроху перестає так ковбасити від кількості інпутів.

Чи може то сонечко так впливає. 😁