У нас усіх в голові минуле трішки забарвлене рожевими окулярами спогадів. По-перше, людині властиво забувати погане, по-друге, ті, в кого там (у минулому) пройшла молодість, розповідають солодкі казки (бо важко об‘єктивно оцінити реальність, тим більш коли ти колись мацав дівчат за сідниці, а зара трава пожовкла), і, по-третє, є купа доказових артефактів!

Про артефакти у вигляді автомобілів ми й поговоримо. Наприклад, беремо відносно новий Міні Купер R56 (в мене був такий, 2008-го року). В нього досить технічно просунутий двигун Прінс спільної розробки БМВ і Пежо. І від БМВ там такі круті маслозйомні кільця на поршнях, в яких отвори для відведення масла невеликі, щоб воно все було акуратно. А двигун гарячий, тому що паливо витрачається ефективно, щоб трохи менше у трубу вилітало. Що це нам дає? Те що сраний Кастрол, який БМВ рекомендує, починає підгоряти та відповідно забиває ті невеликі отвори й ось ти не встиг обернутися, а воно жере літр масла на тисячу км. 🤦‍♂️

А з іншого боку візьмемо Гольф 2, які досі є на дорогах і наймолодшому вже 30 років точно. Ну тобто звичайнісінька автівка з 80-х і норм, не те що мінік!

Чи значить це що раніше огого, а зара тююю? Італійський журнал Кваттроруте років 15 тому зробив тест-драйв нового тоді Fiat 500 Nuovo довжиною у 100 тисяч км. Їздили по всій Європі, півночі Африки, по горах і долинах, по грязюці та по асфальту. Але найцікавише у цьому тесті інше — за 50 років до того вони робили такий самий тест, але першого Фіат 500. Теж сто тисяч кілометрів. І списки виконаних робіт просто неможливо порівняти! По-перше, заміна масла у двигуні кожні 5 проти кожних 20 тисяч кілометрів. По-друге, постійне обслуговування підвіски. По-третє, величезна кількість використаних запчастин. І інструментів, які возили з собою. Я думаю, що ви здогадалися, що мова не про новий, де міняли масло/фільтри, та один раз колодки.

Старі машини, які їздять по дорогах — це просто дуже вдалі моделі. Тому що всі нормальні вже давно померли. Гольф 2 і Сієрра за живучестю — таргани серед автомобілів, але і їх майже не лишилося на дорозі.

Є цікава річ: в залежності від моменту, коли людина почала роздуплятися в автомобілях, в неї різні погляди на те, що підпадає під “старі прості й надійні автівки”. Зазвичай це машини, які були у продажу за 15-20 років від цього моменту. В мене все так само, тому перетин 80-90-х для мене дуже довго відчувався як баланс між простотою, надійністю та комфортом. Хоча, якщо замислитися, там такий капець був, моноінжектори, пацавата електроніка Бош тих часів… не хочеться згадувати. :)

Окрема тема — це двигуни. Я взагалі цей пост почав писати після того, як Вова написав про двигуни . Але історія ж та сама! По-перше, всі гівняні конструкції вже давно померли, і ти їх просто не побачиш ніде. По-друге, у ті часи просто не вміли добре розраховувати витривалість, і там, де прорахувалися в іншу сторону — надійність зашкалює. Зара краще рахують, хоча трабли бувають, не будемо забувати БМВшні двигуни 00-х/початку 10-х. Але ж все одно, чомусь геніальний V6 Буссо Альфа припинила виробляти у 00-х! Хоча діфірамбов йому протягом 30 років співали стіки, що самому Джузепе повинно було бути ніяково. :)

Взагалі, вся ця тема дуже довга і наче навіть потребує пива для детального заглиблення. Що я хотів сказати, напевно, це що співи про глобальну змову виробників з метою зробити ломучі машини — це фантазії. Всі хочуть продавати більше і витрачати на те менше, тож двигуни намагаються робити ближче до проєктної надійності, і все таке інше.

А те, що не треба шпринцевати підвіску кожні пару тисяч кілометрів — це просто щастя. ☺️